Мої батьки жили разом з бабусею. Їм видали квартиру. Потім бабуся вийшла на пенсію і переїхала жити у село. Квартиру залишила батькам. Через деякий час народилась я. Бабуся не дожила до моменту приватизації. Квартиру батьки вирішили приватизувати в 3-ьох рівних частках – я, мама і тато.
Я виросла, вийшла заміж, народила дитину. Грошей стало не хватати. А в нас ще й кредити, які не має чим покривати. Щоб виплатити кредит я вирішила продати частку в квартирі батьків. Вибору в мене просто не було. Ще був варіант продати нашу двокімнатну квартиру придбати щось менше. З батьками я поговорила і запропонувала варіанти:
1. Щоб вони викупили мою частку. Батьки почали кричати на мене. Казали, що на цю квартиру самостійно заробили. А я маю сама розібратись з своїми боргами. Це проблеми мого чоловіка, а не їх.
2. Продати батьківську двокімнатну квартиру і поділити гроші. Їм купити однокімнатну квартиру в цьому ж будинку, а мені віддати залишок.
Обидва варіанти батькам не підійшли. Чоловік запропонував відкласти розмову з батьками на деякий час. Він важко працював весь цей час. Вдень на одному заводі, а вночі – в таксі.
Через пів року я повернулась до цієї розмови. Який стояв крик. Як тільки мене не називали. Тоді чоловік мовчки взяв мене за руку та забрав. Подзвонив ріелтору і ми все дізнались.
Він запропонував нам, що може сам спробувати поговорити з батьками. Але в нього нічого не вийшло. Тоді я зателефонувала мамі. Вона сказала мені: «Продаси частку в нашій квартирі і ти мені більше не донька».
Так склались обставини, що продати частку мені все ж довелось. Тому, більше я їм не донька.
А як ви б вчинили на моєму місці?
