Їй було лише 23. Історія “Красуні” – медика ЗСУ, в яку в зоні АТО влучила протитанкова керована ракета

Вбuли “Красуню” 20 лютого 2018 року о 15:30 у зоні відповідальності окремого тактичного угруповання “Луганськ”, на передній лінії прямим влучанням протитанкової керованої ракети у нашу БРДМ.

Оригінал на сторінці Яна Осоки в Facebook

У бригаді її називали “Красуня”. Це слово не було її позивним, просто дівчина ця нею була як зовні, так і всередині. Вона не була снайпером чи мінометником, вона не стріляла, а лікувала, але це не стало вагомою причиною для тих з протилежного боку, хто вбив цю дивовижну красу.

Рік тому від рук нелюдів загинула медик 54-ї бригади Наталя Хоружа, тепер не стало ще однієї дівчини, якій було усього 23 роки і яка рятувала наших поранених воїнів на передній лінії оборони.

Ніколи не пробачу, ніколи. Дівчата та хлопці на небі не зрозуміють.

Сабіна Станіславівна Галицька народилась 20 вересня 1994 року у селі Бастова Рудня Ємільчинського району Житомирської області.

Закінчивши 9 класів сільської школи, дівчина вступила до Новоград-Волинського медичного коледжу, у якому отримала фах фельдшера. Потому рік встигла попрацювати акушеркою у Барашівській сільській лікарні. Планувала отримати вищу освіту, але не встигла.

Взагалі, у неї було дуже багато планів на життя, різноманітних мрій та сподівань. Вона була молодою дівчинкою, яка полюбляла романтику та діточок, але водночас вона вже встигла стати воїном, навіть не тримаючи у руках автомат.

1 квітня 2016 року вона підписала із ЗСУ контракт, маючи велике бажання допомагати пораненим у боях солдатам, та після навчання на полігоні “Десна” прибула до свого підрозділу.

Сержант, старша медична сестра приймально-сортувального відділення медичної роти 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Дуже грамотна та працьовита дівчина-медик, яку ніколи не лякала небезпека, мужня та рішуча, у попередню дислокацію бригади у зоні війни вона 4,5 місяця перебувала на нулях, витягуючи хлопців з того світу. Подружці своїй писала, що в неї все добре, планувала зустрітись із нею у березні.

Планувала, мріяла. Це все минулий час, немає її більше з нами.

Вбили “Красуню” 20 лютого о 15:30 у зоні відповідальності окремого тактичного угруповання “Луганськ”, на передній лінії прямим влучанням протитанкової керованої ракети у нашу БРДМ.

У найважчий день для України, у річницю великої трагедії на Інститутській, кожен, хто так чи інакше пропустив той біль крізь свою душу, згадував ті моторошні ранкові години, коли здавалося, що світ перевернувся, коли хто вживу, хто у мережі дивився на те, як падають люди, падають та завмирають під похмурим небом.

Я теж згадував, передивляючись купу відео та світлин, згадував, та щось міцно стискало під ребрами. А за вікном було таке ж похмуре небо, як і чотири роки тому, а за вікном була тиша, яку нічого не порушувало, тиша, у якій відчувався крихкий мир у моєму місті.

А у той самий час за мою тишу помирала одна дівчина.

About the author

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *